Як часто рекрутерам хамлять? Доволі часто. І це характерно не лише для українського ринку праці. Ми не є якимись унікальними в цьому плані.

Це трапляється з різних причин: у кандидата був поганий настрій, повідомлення прилетіло невчасно, рекрутер допустив помилку у переписці – таких історій можна назбирати сотні, якщо не тисячі.

А яка природна реакція на хамство?

Правильно. Різко відповісти. А потім ще ж дуже хочеться взяти і всьому світові показати, як з вами недобре повелися. Бо треба ж провчити цього нахабу! Щоб усі знали!

Хочеться ж? Правда? Я знаю, бо колись сам через це пройшов.

Але не можна. В жодному разі. Ніяк. Ніт.

Рекрутер – це професія, яка передбачає певний негатив. Від нього нікуди не подінешся, його не скасуєш. Він просто є. Як отруйний азот у повітрі: окремо від кисню він вас уб’є, але в той же час є невід’ємною частиною нашого життя.

Якщо ви вважаєте, що це неправильно і несправедливо, то вам краще пошукати іншу професію. Ну от така даність. Значить, рекрутинг – то не ваше.

Бо ви не зможете відповісти на хамство хамством. Ви ввічливо перепросите і завершите бесіду.

Бо ви не зможете оприлюднити хамську поведінку щодо вас – це порушення конфіденційності. А наша професія ґрунтується на таємниці переговорів. Те, що відбулося між вами з кандидатом, має залишитися між вами з кандидатом, окрім тої інформації, яку кандидат дозволить оприлюднити, наприклад, для керівника проекту або працедавця.

Звісно ж, ніхто не змушує вас повертатися до комунікації з тою людиною, яка була нечемною з вами. Але і якось “викрити” того нечему, показавши (на вашу думку цілком справедливо) його “справжнє єство” світові, ви не зможете.

Бо плямуючи свого кандидата, ви заплямуєте себе. Так, вам, скоріше за все, поспівчувають, але в голові завжди триматимуть, що ця людина може виставити напоказ будь-яку переписку.

Тому завжди пам’ятайте одне з головних правил рекрутингу: “Конфіденційність приватної комунікації з кандидатом має бути непорушною.”