В очікуванні вихідних

Майже щодня я бачу мемчики про те, як людоньки-бідосі чекають вихідних або свят. Але чому?

Білка волає з дивних людей

Звідки це дурне бажання чекати якихось двох днів? А що робити з рештою п’ятьма?

Ні, я розумію, що це такий собі спадок довбаної імперії, яку вже багато з тих, хто постить ці мемчики і не застали зовсім.

Але, ну, якось же ж треба мінятися чи що?

Ви не любите те, чим займаєтесь? Так поміняйте рід занять. Зараз життя дає можливості займатися, по суті, нічим і, все ж, заробляти гроші.

Навіщо чекати вихідних, щоб зайнятися улюбленою справою? Займайтесь нею щодня, і вихідні будуть не очікуваним полегшенням, а стануть повсякденням. У вас кожен день буде вихідним!

Інша справа, що на вихідних ви можете більше часу сім’ї. Це дійсно так. Але ж чомусь такі мемчики я бачу здебільшого у людей віком 20-25 років.

Я, власне, почав віддалено працювати ще й тому, що я не бачу сенсу витрачати час на дорогу в офіс, якщо моє сидіння там не має жодного сенсу, бо все, що я роблю, я можу робити з власної домівки, а замість сидіння у автобусі чи авто можу собі дозволити пограти з синами в настолки або подивитися фільм чи мультик.

Але я не чекаю вихідних уже у вівторок, бо я люблю те, що я роблю.

Чого і всім бажаю 😉

Робота мрії

Недавні пошуки нового працевлаштування поставили питання: “А як часто ми отримуємо саме ту роботу, яку собі намріяли?”

Ми тягнемося до зірок, а коли таки досягаємо їх, то раптом виявляємо, що хочемо дотягтися до нових

Отже працюєш ти собі, працюєш, а потім – клац! – відчуваєш, що вже пора щось міняти, бо ні задоволення, ні драйву немає і близько. Починаєш задумуватися, а, власне, чого б тобі хотілося. В уяві малюєш собі якесь або дуже деталізоване зайняття, або ж, можливо, дещо розмите в деталях, але цільне загалом.

Або те ж саме і з компанією, в яку хотів би влаштуватися: ти поліпшуєш свої вміння і навички, поглиблюєш знання і розширюєш кругозір, бо вирішив, що це тобі допоможе нарешті працевлаштуватися у цій омріяній фірмі.

Але по мірі того, як ти докладаєш зусиль, щоб відповідати рівню цього роботодавця або посади (ну, або ти собі просто науявляв, що саме до цього рівня ти маєш піднятися), ти починаєш усвідомлювати, що вже і не дуже-то й хочеться тобі приєднуватися до ще вчора омріяної компанії чи обіймати таку жадану посаду. Що завдяки своєму набутому досвіду ти можеш досягти набагато більшого в зовсім інших умовах.

І ти вже уявляєш собі якісь нові цілі й горизонти. Починаєш розвивати нові напрямки й ідеї, щоб стати на новий щабель власного прогресу і відповідати новим викликам.

І ось ти вже там. І раптом виявляється, що оте от жадане працевлаштування, якого ти так прагнув ще кілька років тому, вже абсолютно позбавлене сенсу, бо ти його переріс і от зараз воно абсолютно не актуальне.

То що ж тоді називати “роботою мрії”? Навіть не так поставлю питання: вона взагалі існує? Чи це, все ж, просто фантом, до якого ми можемо пориватися, але ніколи не досягнемо, бо як тільки ми нарешті до нього дотягнемося, то все, кінець шляху?

Чи може варто розглядати сам шлях як ціль для розвитку, адже він має купу поворотів і вивертів, а тому ніколи не дасть можливості засумувати?

А ще, думаю, завжди варто цінувати себе і свій час та зусилля. А також тих, хто так само цінує і те, й інше в тобі. І ти не зчуєшся, як сам створиш роботу мрії навколо себе.

Життя в рекрутинговій агенції

Отже, можна трошки підбити підсумки кар’єрних змін. Іде четвертий тиждень співпраці з португальською рекрутинговою агенцію Cross Boarder Talents, а тому вже можна перевести подих і озирнутися навколо.

Спочатку про виклики, з якими довелося зіткнутися.

Та, по суті, чогось дивного чи абсолютно неочікуваного і не трапилося. Робота в хаосі американської рекрутингової агенції змусила бути готовим до всього. Наймар має забути таке відчуття як подив 🙂

Звісно ж, продовжується налагодження взаємодії з іншими відділами, але оскільки в компанії вже працюють рекрутери з України, то все проходить більш-менш спокійно.

Певно, найбільшою проблемою є велика кількість різноманітних вакансій, з якими ти просто не знаєш, що робити, бо де знайти той час, щоб пошукати кандидатів на кожну з них. А рук-то в тебе всього дві. Тут би ще десь п’ять-шість наймарів, щоб все це встигнути. І це ж кінець року. А що буде під весну?

Але то приємні клопоти. Неприємним же є, по суті, лише один: процес переїзду кандидата. Інтерв’ювання пролітає досить швидко, а от далі починається найважче: візова тяганина і переселення.

Саме тому більшість компаній віддають перевагу місцевим або тим, кому не потрібна віза (читай: громадянам ЄС). Тому Туреччина, Україна, Білорусь та Єгипет залишаються другим пріоритетом у пошуку. Не кажучи вже про Росію, Іран чи Китай, хехе.

Чи дуже горять жителі ЄС бажанням їздити з одної країни в іншу? Та не дуже. Хоча, звісно, дуже залежить від того, де вакансія. Якщо в Нідерланди, то румуни, угорці, хорвати та інші південці залюбки б поїхали. В Португалію такого потоку з півдня Європи немає. Туди більше їдуть охочі використовувати не набуті навички, а ті, з якими виріс – мову і комунікативність.

Що ж до роботи з розподіленою команди: оскільки пів агенції працює віддалено, то щотижнева Щаслива Година по п’ятницях – це непогана можливість побачити інших членів команди і трошки пожартувати. Втім, комунікації вистачає і так – як з колегами, так і з кандидатами чи клієнтами.

Політ нормальний.

Сорсинг не врятує

Бачте, яке діло: одного лише вміння шукати кандидатів у нашій професії не достатньо.

Ми так часто концентруємося на шліфуванні вміння знаходити потрібних фахівців на інтернет-теренах, що упускаємо з виду той факт, що сорсинг – це лише частина того, що робить рекрутера успішним. Важлива, але лише частина. Завжди тримайте це в голові.

Чому?

Ну, гаразд. Знайшли ви потрібного спеціаліста. Що далі?

Звісно ж, ви маєте написати такий перший лист, який зверне на себе увагу. При чому це не обов’язково має бути пряма пропозиція роботи. Ви можете зробити запит на експертизу, написати, що вражені якимось досягненням людини, придумати масу інших способів, як достукатися до кандидата.

Але і цього не досить.

Бо ви таки маєте запропонувати щось таке, чого у відповідача зараз немає. Оті от славлені +30%. Або ж просто сподіватися, що у кандидата зараз настільки нестерпні умови праці, що він погодиться перейти до вашого клієнта чи працедавця. Це, до речі, теж треба вміти: з’являтися у житті кандидата у потрібний момент.

Однак, повернімося до пропозиції. Вона має бути привабливою для того, кому ви пишете. Наскільки часто так буває? Чи часто трапляється, що ви пропонуєте фахівцеві щось не відповідне його досвіду і вмінням? І якщо відповідь ствердна, то маю до вас інше питання: навіщо ви це робите? На що очікуєте? Що успішний сеньйор з цікавого проекту перейде на сумний баґфікс на таку ж саму зарплату? Що мідл автоматизатор зацікавиться лідською пропозицією, де треба буде керувати п’ятьма людьми?

А ще ж не забувайте про власну репутацію і репутацію вашого клієнта чи працедавця. От знайшли ви підхожого спеціаліста, але ваш клієнт або абсолютно невідомий на ринку гравець, або – що гірше! – має такі відгуки, що туди притомних людей і канатом не затягнеш.

Тому коли я читаю про прагнення оволодіти всіми глибинами глибин сорсингу, щоб бути успішним наймарем, то завжди згадую загальну картину процесу рекрутингу, де пошук посідає важливе і необхідне місце, але зовсім не найголовніше. Бо ви можете бути скільки завгодно майстром знаходження найкращих фахівців, але без належної пропозиції та відповідної піар стратегії клієнта чи працедавця всі ваші зусилля будуть марними.