Слухаючи відповіді колег на співбесідах про їхню мотивацію бути наймарем і займатися рекрутингом, я задумався: а що мотивує мене? Що найбільше зачіпає і драйвить? Завдяки чому я щодня лізу шукати нових людей або ж контактую давніх знайомих?

Але про це трошки згодом.

Цікаво поміркувати про те, що для більшості найголовніша мотивація – це вихід кандидата на роботу. Мовляв, це ж просто вершина всього нашого процесу, всього циклу рекрутингу. І в цьому дійсно є сенс. Коли ти проробив страшенний шмат роботи, переглянувши сотні профілів, коли ти витримав шалений потік відмов, коли проніс вогник зацікавленості кандидата через усі стадії співбесід і втримав його, вогник, на пропозиції роботи, то дійсно вихід кандидата – це ще те свято.

Фактично, ти доклався до зміни чийогось життя. На гірше чи на краще, то вже час покаже, але зміна відбулася. І тут дійсно є, що відзначити. І це дійсно мотивує, і надихає на нові звершення.

Втім, як не дивно, це і виснажує. Бо пройти весь цикл рекрутингу вдається одиницям з тих сотень фахівців, яких ти проконтактував. Тому, коли робиш своєю найбільшою мотивацією в праці саме вихід твого кандидата на нове місце роботи, ти дуже швидко можеш виснажитися. Звісно, якщо у тебе під рукою вакансії, де критерії відбору не дуже суворі й ти маєш можливість закривати їх по кілька на тиждень – то така мотивація має сенс, і вона буде тебе рухати вперед у розвитку як професіонала.

А що, як вакансії, з котрими ти працюєш – досить специфічні? А що, як таких фахівців на ринку не так вже й багато? А що, як більшість з них працевлаштована й не горить бажанням кудись рухатися? А що, як критерії відбору такі, що набір до спецпризу у Квонтико видасться чимось смішним і легесеньким?

В такому випадку той мотиваційний момент (якщо ти саме вихід кандидата на роботу розглядаєш як основного натхненника в праці) може траплятися один-два рази на місяць (а то й рідше) і значно зростає вірогідність виснаження, бо відсоток відмов на останніх етапах процесу найму – досить великий.

Тому для мене вихід нової людини на роботу – це не мотивація. Це просто гарно виконана робота, точніше, її частина.

Особисто для мене найбільшою мотивацією є перша відповідь фахівця. При чому будь-яка – хоч позитивна, хоч негативна. Бо це – початок діалогу, який може тривати роками. І чим більше таких діалогів я маю, тим більша вірогідність, що досягну головної мети – нáйму спеціаліста. Важко описати те відчуття, яке охоплює тебе, коли бачиш, що прийшла відповідь від кандидата: це і радість, й інтрига, й обіцянка цікавого розвитку подій.

Певно, саме тому за більше, ніж десять років у рекрутингу я досі не вигорів, не прогорів і не виснажився. Бо маленькі радощі є тим надійним підґрунтям, яке тримає на собі весь той масив успіхів, невдач, розчарувань, суперечок, згод та інших подій, які постійно присутні в нашій веселій професії. Тож не відмовляйте собі в тому, щоб порадіти самому факту відповіді від кандидата – це дійсно маленьке диво. Цінуйте це.