Можна багато розповідати про те, що ЛінкедІн себе віджив, що він нікому не потрібен, що зараз всі шукають по-іншому, що треба пересідати на інші канали пошуку. Все це і так, і не так.

Звісно ж, ЛінкедІн не повинен бути єдиним інструментом пошуку. Це очевидно.

Але мені зараз ідеться трохи не про цей бік використання цієї профмережі. Якось я писав на тему заповненості профілів в ньому і радив потенційним кандидатам робити їх якомога детальнішими і орієнтованими на те, чим Вам хочеться займатися. Але в той час я якось оминув увагою профілі колег по галузі.

ЦЕ ЖАХ!

Серйозно, я не розумію, як профіль наймаря/наймарки може містити тільки назву компанії, в якій він/вона працює – і все. Як? Ви ж не тільки лице своєї компанії, а ще й, власне, своє.

Блукаючи профілями колег, я з подивом відкрив для себе, що тільки одиниці пишуть про те, що вони роблять/робили на тій чи іншій посаді. Ще якась частина вставляє в опис обов’язків і досягнень просто опис компанії, в якій вони працюють – і все. Решта не робить і того.

Чого ж тоді дивуватися, що кандидати і ставляться до більшості представників нашої професії, як до ботів? Ти заходиш в профіль і не бачиш там живої людини. Просто набір дат працевлаштування й назв компаній-працедавців. Як так можна не поважати себе? А якщо ти не поважаєш себе, то як можна очікувати поваги від інших.

Ні, я розумію, що повага досягається не тільки за рахунок гарно зробленого профілю, але це ж основа основ. Кандидати обов’язково підуть дивитися, хто ж це до них постукався, і побачать перед собою порожнє місце. Так же само вони й будуть ставитися до вас, коли дійде (якщо дійде до співбесіди).

І, так, я розумію, що деяким кандидатам глибоко начхати на те, чи повний у рекрутера чи ні. Але тут ми знову повертаємося до відчуття самоповаги.

Поважайте інших, колеги, але в першу чергу – поважайте себе.