Зібрані під одним дахом усі епізоди з нової серії “Рекрутинг як він є”.

Епізод 63

Це затягує… І ти реально розумієш, що не можеш з цим нічого вдіяти, бо ти любиш це робити. В певний момент я зрозумів, що рекрутинг – це і є моє хобі. Мабуть, тому я й не можу зрозуміти, коли хтось з колег пише, що вигорів. Хіба може вигоріти від того, що ти любиш? Мабуть, більше за саме наймарство я люблю хіба що про нього писати чи говорити.

Відпустка – це такий собі рекрутинг-лайт, бо ти все одно продовжуєш моніторити результати пошуку і підтримуєш зв’язок з кандидатами, які вже “в роботі”. Бо що може бути краще за дві співбесіди вже в перший день виходу з відпустки? Знаю-знаю: три співбесіди, ггг.

Я знаю, що я – фанатик. Знаю, що треба відволікатися й перемикатися. І я це теж роблю. У відпустці, он, не дуже-то й шукав нових людей. Ну, хіба що одним оком…

Епізод 62

– Романе, я не анґулярник. Чому Ви мені написали?

Бачте, в чому справа: ЛінкедІн дозволяє побачити тільки те, що Ви в нього поставите. І якщо я, шукаючи Angular/Java розробника введу, саме ці два терміни для пошуку, то мені видасть тих фахівців, які внесли їх у свої профілі.

Йдемо далі.

Я заходжу в профіль і бачу, що ці технології вказані лише в “Ключових уміннях” і за них проголосували (або не проголосували) різні контакти цієї людини. Доволі часто це не є показником того, наскільки фахівець досвідчений в цих технологіях.

Якщо ж у “Професійному Досвіді” кандидата на останньому місці роботи вказані лише загальні назви штибу Web Developer чи Software Engineer без більш-менш детального опису обов’язків і застосування технологій, то я не маю змоги зрозуміти, чи він використовував Джаву й Анґуляр порівну, чи працював тільки з першою і трохи з другим, чи навпаки.

Тому я повторю тезу свого давнього допису: якщо Ви вже зареєструвалися на ЛінкедІні, то краще доведіть Ваш профіль до ладу. Тоді ви матимете чітке підґрунтя для обурення, коли наймар пропонує щось не по Вашому профілю, ггг 🙂

Епізод 61

Не знаю, в кого як, а от у мене досить часто спрацьовує “ефект скиглення”. Ну, знаєте, коли ти такий вже добіг до кінця свого пошуку, а відсоток кандидатів, які відповіли – мізерний. Наприклад, всього 2 відповіді на 50 контактів і обидві – негативні.

І ти, такий, на нараді щодо вакансії, з якою ти працюєш: “Навіть не знаю, що сказати: звернувся, написав, запропонував, стисло вказав що до чого. Відповідей – кіт наплакав. Мабуть, піду на друге коло – нагадувати.”

І тут Всесвіт наче чує оце от волання безвиході 🙂

Бо варто мені було вчора трохи поскімлити (той, хто мене знає особисто, зараз посміхнеться, бо це слово важко зіставити з моєю пикою), що якось не хочуть американські терапевти реагувати на можливість попрацювати в ІТ стартапі, як за ніч отримав дві позитивних відповіді.

У моїй практиці це зовсім не перший випадок. Тож користуйтеся. Але без фанатизму 🙂

Епізод 60

Кінець року – це затишшя. Замовники йдуть переглядати бюджети і відпочивати. Фахівці йдуть просто відпочивати. Наймарі в цьому сенсі недалеко пішли, бо теж хочуть відпочити в цей період відносного застою. Реакція на твої пропозиції падає, а ті, хто реагує, найчастіше радять звернутися або після свят, або й узагалі в кінці зими. Впіймати можна хіба що тих, у кого закінчився контракт чи закрився проект. Але зараз, судячи з усього, нас таки накрила стабільність, тому дуже-то й не рухається ніхто.

Зазвичай в кінці грудня ми трошки нудьгуємо. Але не зараз 🙂 Під кінець року наші замовники наче показилися (в гарному сенсі) і тому в мене зараз три вакансії (дві в США й одна в Україні). Але вакансій-то багато, але фахівці же ж що в США, що в нас уже мають відпочинковий настрій.

Тому й тасуєш собі вакансії по вкладках, розважаючись тим, що ось ти написав джав’ярам у Львові, а вже за 15 хвилин переглядаєш AWS техконсультантів десь у Міннесотщині чи Ілінойщині, а потім переміщуєшся на благословенну техаську землю у пошуках фахівців з клінічного програмного забезпечення.

І реально щоразу дивуєшся, коли тобі людина відповідає не порадою звернутися в новому році, а зацікавленістю. Отакі маленькі наймарські радощі.

Епізод 59

Мовці на різних рекрутерських профзбіговиськах полюбляють розповідати про те, яким чином треба подати вакансію: тут тобі і обов’язкові +30% зростання, і наголос на унікальності посади, і заохочення новим офісом чи всілякими модними фішечками, й проект з надсучасними технологіями. І коли ти слухаєш історії успішного закриття вакансій, де ти дійсно можеш запропонувати все або хоча б два пункти з вище наведених, то починаєш згадувати сувору дійсність і розумієш, що всі ці історії успіху просто тонуть в океані буденності.

Коли ти працюєш у невеликій аутсорсинговій компанії, то ти не можеш, як, наприклад, фрілансер, відмовитися від роботи над вакансією, яка може видатися нецікавою. Ти не можеш, як наймар з велетенської ІТ-корпорації запропонувати різні варіанти проектів, якщо кандидату не сподобався якийсь один з них.

У тебе є вакансія. Звичайнісінька вакансія, на звичайнісінькому проекті, і ти маєш її закрити. Ну, наприклад, вакансія у Львові, над якою я зараз працюю: Angular/Java Developer (https://lnkd.in/e-zahjJ)), де єдиною перевагою можна назвати хіба що розробку, яка повністю на нашому боці, а за океаном сидить тільки продакт овнер. А, ну і ще офіс у нас прикольний у Львові, ага 🙂

Епізод 58

Наймарі скільки завгодно можуть міркувати про те, яким же чином привернути увагу до власних вакансій: цікавими картинками, контекстною рекламою, питати порад у одне одного, але от чого я ніде не зустрічав так це розповіді про те, як рекрутери сіли та й побалакали з розробниками в їхніх же компаніях. При чому мені ці розповіді не траплялися і від американських та європейських колег.

Я ніяк не зберуся влаштувати щось подібне зі своїми колегами. При чому важливо, щоб це була невимушена атмосфера і люди не думали, наче їх змушують видавати якісь таємниці.

Ми, рекрутери, коли обговорюємо, яким же чином зачепити увагу кандидатів, забуваємо, що всі наші думки та ідеї народжуються у нашій, рекрутерській, картині світу. А ми маємо зрозуміти, що подобається, а що не подобається людям, до яких ми стукаємося. В якій частині доби вони готові нас вислухати, а в якій – в жодному разі. Звісно, більшістю це все буде дуже індивідуально, та все ж саме ця інформація – неоціненна.

Епізод 57

Замилування автоматизацією і роботизацією наймарства, схоже, потихеньку сходить на нівець. Про це свідчить купа статей, досліджень і висловлювань збоку різних ЛСД (лідерів суспільної думки) з царини рекрутингу.

Про те, щоб повернути нашій галузі людське обличчя говорять і в підсумках до “Talent Connect 2017” (https://lnkd.in/gUJBYkY) щорічного збіговиська наймарів, кадровиків і керівників різних ланок в США. ЛСД раптом згадали, що ми таки працюємо з людьми і, певно, зрозуміли, що з надмірною автоматизацією й диджиталізацією треба закінчувати, бо так чи інак, а окрім пошуку й відбору треба ще й розмовляти й листуватися з людьми, вміти донести до них свою думку, пояснити, чим їх може привабити нова посада, який зиск вона отримає від цього.

Втім, від тем про ШІ й автоматизацію відійти важко, бо, як не крути, а вони вже стали важливою складовою світу пошуку й найму. Але, ні, вони не замінять функцію наймаря, а тільки покращать і вдосконалять її.

В принципі, я про це й писав на початку року 🙂

Ну, а про решту трендів можна почитати тут: https://lnkd.in/gPuu7SS

Епізод 56

В сучасному світі, де за бажання кожен може дізнатися про кожного, мене досі дивує, що компанії так мало використовують приватні відео з робочих буднів своїх працівників.

Ні, я розумію, чому цього не роблять засекречені корпорації чи дослідницькі лабораторії, але якщо ти – гравець доволі відкритого ринку ІТ, то чому б ні.

Читаючи відносно недавню статтю про те, які новаційні стратегії наймарства використовують компанії на ринку США (https://lnkd.in/dbEJx9M), мене не покидала думка про те, що прості відео, де показаний звичайний робочий процес, може зробити набагато більше для просування присутності компанії на ринку, ніж найкраще сконструйовані оголошення.

Звісно ж, це може призвести й до антиреклами, але тут уже треба розуміти, чи компанія дійсно готова до того, щоб бути аж настільки відкритою чи ні.

А ще варто зазначити, що відверто постановочні відео аж ніяк не допомагають створенню позитивного враження. Танці там, театралізовані вистави, оце от все…

Епізод 55

Колеги, намагайтеся щодня читати щось цікавеньке зі світу рекрутингу, щоб бути в курсі того, чим живе наша галузь. Для цього є чудовий сайт “Recruiting Headlines” (https://lnkd.in/gXXiyJW), де ви можете оформити підписку і щоденно отримувати на пошту список статей з різних сайтів з наймарською й кадровою тематикою за попередній день.

Я от сьогодні почитав про те, коли ж, власне, компанія потребую окрему людину для виконання наймарської функції (https://lnkd.in/g5MGNA6). Про це пише не людина з-поза нашої професії, а рекрутер з 15 роками досвіду, засновник рекрутингової компанії з Техасу.

Він цілком слушно виділяє три фактори, які можуть змусити компанію задуматися над тим, що пора б взяти в штат наймаря (або ж запросити допомогу рекрутингової агенції):
1) коли є нестача фахівців на ринку праці для ваших вакансій
2) коли посада – критична, і компанії потрібні фахівці найвищого рівня
3) коли критичною є швидкість закриття вакансії

Як бачимо, для української ІТ галузі всі три фактори – важливі, тому попит на кваліфікованих рекрутерів не буде падати ще доволі довго. Тому, колеги, вчіться, набирайтеся досвіду і будьте професіоналами.

І буде нам усім щастя.

Епізод 54

Цікаве спостереження: шукаю ж оце ДевОпс інженера з Ажуром для системи, яка допомагає хворим долати рак і помітив дещо дивну динаміку відповідей від фахівців по містах:
– Київ: з 12 проконтактованих відповіло аж двоє
– Дніпро: з 4 – теж 2
– Одеса: з 4 – 3
– Харків: 3 – 1 (але тут пошук робили й до мене, тому не дуже показово)
– Львів: 7 – 4.

А кажуть, що столиця ніяк не впливає на людей 🙂

Епізод 53

Якось до мене постукалася колега, привіталася та й каже:
– Чи цікаво б Вам було розглянути нашу вакансію?
– А що за вакансія? Що за компанія?
– Я не можу Вам назвати працедавця, не маю права розголошувати. Це така-то й така-то галузь (уже не пригадаю навіть, що то було).
– Вибачте, але тоді мені не цікаво.
Ми нормально попрощалися, і я її цілком розумію – такі вимоги компанії: не розголошувати. За якийсь час я таки дізнався, що то за компанія, бо туди влаштувалася моя знайома.

До чого я це? Є два типи кандидатів: ті, які хочуть знати, що їм пропонують, і ті, які готові ризикнути.

Повірте, наймар, якщо він дійсно притомний фахівець, зробить усе можливе, щоб мати якомога більше інформації про вакансію, яку намагається закрити. Якщо ж ви стикаєтесь з тим, що вам не дають усієї інформації про вакансію, то ви маєте повне право згорнути всі перемовини – і будете цілком праві.

Але якщо вже продовжуєте рухатися далі, навіть коли рекрутер поводиться, на ваш погляд, дивно, то, вибачте, це ж уже і ваша відповідальність. Ви ж самі вирішили ризикнути, і, врешті-решт, виявилося, що компанія ненадійна або наймар недобросовісний, хоча ознак цього вистачало і ви могли припинити все. Але не припинили. От і маєте.

Ризик – це ризик.

Епізод 52

Шукаючи Львовом дотнет фулстек розробників на нашу вакансію (https://lnkd.in/gx4Qhr9) спостерігаю цікаве явище: як же багато зараз у цьому місті фахівців з 2-3 роками досвіду! Пошук видає цілі сторінки профілів з досвідом у вказаному діапазоні.

На жаль, доводиться гортати далі, бо нам зараз потрібні досвідченіші програмісти, але мені йдеться трохи не про те. Всі ці хлопці і дівчата вже за якихось кілька років доростуть до рівня сеньйорів або сильних мідлів і вже будуть конкурувати з зубрами або ж просто замінять тих, хто поїхав у пошуках кращої долі за кордон.

Я вже бачив це у Харкові на прикладі своїх знайомих, яким я не писав кілька років, бо займався міжнародним наймарством. І зараз, пробігаючи список контактів у скайпі, бачу, що ті, хто був початківцем з кількома роками досвіду або мав 3-4 роки у розробці в 2015-му, зараз уже або керує командами, або доріс уже до сеньйора (це я за підсумками співбесід кажу, а не просто тому, що у них в профілях так написано).

І це прекрасно 🙂

Епізод 51

Один із непростих моментів нашої професії полягає в тому, що доводиться постійно пристосовуватися до змін. І не просто пристосовуватися, а і постійно вносити якісь правки в пошук, в перемовини з кандидатами, у процес найму.

Яскравим прикладом цього є результат пошуку на нові проекти, де створюються застосунки з нуля. Ось тобі замовник каже, що потрібні дотнет фул-стек розробники без якихось забаганок (себто просто .Net+JS). Ти зробив пошук, сконтактувався зі старими знайомими, завів нових, почав уже переписку із зацікавленими. Аж ось наступного дня приходить лист, що “ми тут з технарями порадилися і вирішили, що потрібен не просто JS, а Angular”.

І ти розумієш, що кільком зацікавленим будеш змушений відмовити, хоча ще вчора запевняв, що вони щонайкраще підходять до вимог проекту. Іншим треба сповістити про отакі уточнення й упевнитися, що вони їх цілком влаштовують.

І змінюєш пошук. І рухаєшся далі. До наступних змін.

Епізод 50

Час від часу мені трапляються на очі питання (а буває й таке, що й особисто запитують): з якими технологіями варто пов’язати своє майбутнє?

З мене такий собі технічний експерт (точніше, майже зовсім ніякий), як і експерт по трендах. І не тому, що я мало про це знаю. Все тому, що спрогнозувати якийсь тренд – це марна справа.

Сьогодні всім потрібна джава, завтра – дотнет, післязавтра – джаваскрипт (тут можна підставити будь-які технології насправді). І цю круговерть я споглядаю вже більше 10-ти років.

Тому молодим фахівцями я б радив спробувати не тільки різні технології, а й різні напрямки, а досвідченим (а питають і такі!) скажу: “Робіть те, до чого душа лежить, поки воно приносить не тільки радість, а й прибуток.” Якщо не зациклюватися тільки на український ринок, то можна знайти навіть вакансії з коболем і дельфі 

А якщо у вас лежить душа до джави, то я маю чудову можливість у Харкові: https://lnkd.in/gTX4quV. Звертайтесь!

Епізод 49

Доволі часто до мене в приват стукаються наймарі-початківці за порадою, що треба зробити, щоб бути успішним у нашому ділі.

Звісно ж, можна навести список на сто пунктів і кожен з них розписати (була б фантазія). Але по суті все зводиться до двох слів: “Будьте людяними.”

В перші місяці моєї кар’єри в американському рекрутингу я був такий собі різкий-меткий наймар, якому море по коліно і який готовий був засудити будь-якого кандидата, що не погодився на мою пропозицію. І як же добре, що мій тодішній тім лід спокійно і розважливо зауважив: “Ромцю, не забувай, що по той бік слухавки такі самі люди, як ти. Зі своїми проблемами й турботами.”

Ми вриваємося в життя інших людей на коротку хвильку і якщо хочемо залишити в ньому позитивний слід, який можливо дозволить вибудувати довготривалі стосунки, ми маємо бути терпимими і терплячими. І, так, поважати думку навіть того, хто з якогось переляку вам нахамив, хоча ви й підстав ніяких не давали. Хто його зна, що в людини трапилося в житті…

Адекватна людина сама згодом вибачиться, а неадекватна… Ну, а нащо вам з неадекватними зв’язуватися? 

Епізод 48

– Вітаю!

– Доброго дня! Дуже вдячний, що прийняли моє запрошення. Чи Ви зараз розглядаєте нові можливості для професійного розвитку?
– Та Ви знаєте, я всього кілька місяців тому змінив місце роботи, тому зараз не цікавлюся. 
– О як… Вибачте, мене ввів в оману Ваш профіль, бо там вказано, що Ви вже п’ять років працюєте в АБВ-компанії.
– Ой! Я після АБВ вже попрацював у ГҐД, а зараз оце в ЕЄЖ перейшов. Треба б поновити свій профіль.

Я це до чого? Шановні фахівці, тримайте свій профіль охайним, і наймарі Вас зайве не турбуватимуть. Ні, це, на жаль, не вбереже вас від усіх-усіх розсилок і контактів, але суттєво зменшить їхню кількість.

Епізод 47

Буває так, що кажуть: “Ооо, тут на проекті доведеться не тільки з вебом, а ще і з вікнами працювати… Та ну… Ніхто на це не піде. Зараз десктоп уже нікому не цікавий. Ви нікого не знайдете.”

Оця от категоричність…

Розумієте, тут таке діло: не всім дано бути інноваторами й передовиками. Так, звісно, багатьом хочеться працювати з новим та модним. Багатьом, але не всім.

І тут наймареві дуже важливо не намагатися переконати когось в тому, що йому варто займатися тим, чим він не хоче займатися, а таки знайти або достукатися до того, кому це дійсно цікаво. А далі все пройде на диво легко і швидко.

Тому якщо у вас є знайомий .Net Web/Windows Software Engineer зі Львова або околиць, то спрямовуйте його до мене за подробицями 

Епізод 46

Є такі вакансії, на які ти за всього бажання не можеш заманити чи вмовити фахівця, котрий навіть має відповідний, але не поточний досвід.

От зараз, шукаючи у наш львівський офіс дотнет розробників, які б мали досвід розробки і на вебі, і на вікнах, зайве у цьому пересвідчуюсь.

Скажімо, хтось розпочинав кар’єру, працюючи з десктопними застосунками, а потім подався у веб. Чи захоче така людина повернутися до того, чим займався раніше? Не факт. Спитати, звісно ж, варто. Обов’язково! Але чи захочеться цьому фахівцю комбінувати розробку на вебі і на вікнами, вибудовувати роботу застосунку на різних пристроях – не факт.

І якщо цей “не факт” стався, то годі й думати переконати чи навіть запропонувати великі гроші за перехід (на гроші хтось може і погодиться, але що то буде за робота без бажання її робити?), бо це ж наче зробити крок назад до того, що ти вже покинув. Звісно ж, є ті, хто може й захоче зробити цей крок (саме тому я пишу, що варто спитати), але якщо хтось каже, що не хочеться цим займатися, то не переконуйте. Збережіть свій час і час кандидата.

І рухайтеся далі, бо, можливо, саме наступний кандидат у пошуку й виявиться тим, кому цікаво працювати і з вебом, і з вікнами 

Епізод 45

Оскільки наймарі є отим самим інтерфейсом, через який компанії налагоджують і підтримують зв’язок з кандидатами, то у декого складається хибне враження, що це саме рекрутери придумують вимоги до вакансій: оці от всі фул-стеки, “не просто розробка, а ще й досвід з інтеграцією”, “піем, який готовий займатися ще й бізнес аналізом” і тому подібні речі.

Певно, я когось розчарую, але тут ні я, ні мої колеги не є тим доктором Зло, який все то вигадує. Ми, навпаки, намагаємося пояснити і роз’яснити, що деякі комбінації вимог мають дуже мало сенсу, що пошук фахівців, які готові сидіти на двох, а то й трьох стільцях, може не привести ні до чого і буде втратою часу. І врешті-решт все одно доведеться шукати кілька різних фахівців. Як одного разу ми пояснювали, що знайти розробника (та ще й не одного, а кількох), який готовий і верстати, й кодити на джаваскрипті – то марна справа, бо переважна більшість або займаються версткою, або, власне, працюють з джаваскриптом.

Тому, як-то кажуть, не лайте посланця. Притомний посланець і так намагається зробити все, що можливо, щоб вакансія була якомога зрозумілішою для кандидатів.

Епізод 44

– Рекрутери не потрібні. Їх легко можна замінити одним скриптом.

Всі кивають з розумним виглядом. Ненависники тішаться, що от же, нарешті діло кажуть.

З’являються роботизовані розсилки пропозицій (деякі навіть персоналізовані), які методично завалюють потрібними й непотрібними листами пошту і приватні повідомлення. Здавалося б, ось вона – благодать. Жодних наймарів, працює скрипт.

Але що це? Гомін пішов оцими нашими інтернетами.

– Що ще за дурня? Що це за спам-машини. Не можна ж так з живими людьми!

То я все до чого: автоматизація – це добре. Я сам її всіляко вітаю, але треба усвідомлювати, що врешті-решт все зводиться до комунікації між людьми. І навіть найлютішому мізантропу захочеться коли-не-коли, а поговорити чи хоча б полистуватися з людиною, а не з машиною. Тому професія рекрутера нікуди не зникне (та я про це й писав на початку року: https://lnkd.in/g4W5isK

З плином часу вона модифікується, переросте в щось інше, але навіть за сто років будуть люди, які шукають роботу, будуть наймачі, у яких немає часу на пошук нових працівників, і будуть наймарі, які будуть зводити їх до купи.

Епізод 43

Буває таке, що тобі трапляється класний фахівець, який – і ти це відчуваєш при розмові – класний не тільки як фахівець, а і як людина. Але вакансія йому не підходить, бо таки є чіткі вимоги й він не відповідає половині з них. І, цілком може бути, він би з тими вимогами з часом управився, але проект те ніяк не дозволить…

Отаке було в мене сьогодні, коли проводив доінтерв’ю з дотнет розробником, який відгукнувся на мій допис щодо наших дотнет фул-стек вакансій на Львів (https://lnkd.in/gx4Qhr9). А інші наші локації він розглянути не в змозі, бо воліє залишитися у місті Лева.

Я думаю, що у таких випадках найбільше б вигравали продуктові компанії, бо у них має бути можливість для маневру й перекваліфікації (або докваліфікації) спеціалістів, які, так би мовити, підходять в команду. В аутсорсі з аустафом з цим якось не дуже, якщо це звісно не хтось із китів українського ІТ океану…

Епізод 42

Під дописом про непрофесійність якогось кадровика чи наймаря обов’язково прийдуть знані ненависники ненависники нашого фаху й обов’язково напишуть “та вони всі там такі, жодного не зустрічав нормального.”

А я сиджу і думаю: “Це ж по яких конторах треба було подавати своє резюме, щоб постійно потрапляти на непрофесійних рекрутерів?” Бо я все можу зрозуміти, я можу повірити, що в нашій професії вистачає випадкових і непрофесійних людей, але щоб отак “ніколи і жодного” – не вірю. Значить, ті ненависники постійно намагалися влізти в якісь непевні оборудки, а потім, коли оборудки виправдовували свою непевність, всю ненависть за власні рішення переносили чомусь саме наймарів і кадровиків. Зазначте, не на керівників проекту, не на наймачів-працедавців, а саме на рекрутерів та ейчарів. Мовляв, спалити їх усіх треба.

Ще раз: я в жодному разі не заперечую значну присутність непрофесійності серед моїх колег, але оце узагальнення настільки недолуге, як сказати, що розробники – це виключно зануди в розтягнених светрах і рогових окулярах, а тестувальники – це виключно жіноча професія.

Найцікавіше, що такі ненависницькі коментарі збирають певну кількість вподобайок. Цим людям теж не траплялися професійні наймарі?

Не вірю.

Епізод 41

Існує багато статей, інтерв’ю і досліджень про таке, як успішно пройти співбесіду. Сьогодні трапилася одна така мені на очі. Автор закликає в перші 20-30 хвилин казати те, що хочуть почути інтерв’юери.

І я от сиджу і думаю: а навіщо?

Ні, звісно, якщо те, що хочуть почути інтерв’юери, збігається з твоїм світобаченням чи досвідом, то чом би й ні?

А що як ні – не збігається? Кривити душею? А як потім працювати, якщо тебе візьмуть? Через силу?

І тут же серед порад – будь собою, будь щирим… Дивний підхід.

Це я до чого: на співбесіді дійсно треба бути щирим. Таким чином ти не тільки покажеш себе, а й зможеш зрозуміти, чи сприймуть тебе в новій компанії. Бо як інакше оцінити реакцію потенційних колег?

Епізод 40

Іноді складається враження, ніби люди думають, що багатоетапність інтерв’ю, всі ці технічні тести й задачі придумали наймарі, щоб стати на перепоні фахівцю на його шляху в осяйний світ нового працедавця…

Відкрию вам таємницю: будь-який притомний рекрутер мріє, щоб процес найму мав два кроки: розгляд резюме і технічна співбесіда з командою на 1-1,5 години (без тестів і задач, а по суті вимог проекту). А недосяжна мрія – це розгляд резюме – і найм. І щоб ніяких “гарний кандидат, але хотілося б ще кількох поглянути”.

Функція наймаря (якщо він не нішевий) – це знайти, зацікавити, перевірити на загальну адекватність, а далі – моніторити і координувати аж до пропозиції роботи. І жодним чином не тиснути на проектну команду (за винятком окремих випадків з непорозумінням абощо) на їхні рішення.

Бо це їм працювати з кандидатом, а не рекрутеру.

Оцей момент дуже часто забувають й інтерв’юери, й кандидати, й самі наймарі, охочі погратися в “рішак”. Наша задача сприяти найму, а для рішення, кого брати, є наймачі (hiring managers) – цю функцію може виконувати й проджект менеджер, і лід, і керівник відділу чи компанії, а може бути, що наймачем виступає одразу кілька людей.

Епізод 39

Вчора була співбесіда у мого кандидата на проект у наш люблінський офіс. Точніше, третій уже етап після розмови зі мною і першого технічного бліц-інтерв’ю. Фахівець – досвідчений і приємний у розмові. Перед вчорашнім етапом я його підготував, пояснивши, що тестове онлайн завдання, яке складається з певної кількості сегментів, треба робити в режимі “не можеш одразу розв’язати якусь задачу – переходь до наступної”, щоб охопити якомога більше сегментів і вкластися в одну годину. Як показала практика, той, хто дотримався цієї поради, проходив це завдання без великих проблем.

Мій дотнет розробник з Болгарії все вислухав, з усім погодився… і після підсумкової розмови з інтерв’юерами пише мені, що не встиг виконати всі завдання, бо – барабани! – зациклився на одній із задач і втратив лік часу! Каже: “Я просто не міг не закінчити ту задачу, а наступні, я бачив, були легкі для виконання. Якби ж то ще хвилин 15…”

На жаль, йому відмовили. І тепер я оце ламаю голову, чи вдасться вмовити проектну команду дати йому ще один шанс і боюсь, що ні, бо тестове завдання – в одному варіанті.

То я до чого все: якщо наймар щось радить по процесу інтерв’ю – прислухайтеся. Ми це робимо не задля ритуалу, а дійсно прагнемо допомогти.

Епізод 38

Місцевий рекрутинг дозволив повернутися до скайпу. Сьогодні цілісінький день колупався в списку контактів, виокремлюючи джава розробників на нашу харківську вакансію. Назбиралося 232. І це тільки Харків, і це тільки ті, кого я знайшов/проконтактував на один з наших проектів два роки тому за кілька днів пошуку. Тобто пошук був доволі таки поверховий, бо тих же дотнет розробників у мене в контактах скайпу в кілька разів більше, бо їх доводилося шукати й частіше, й інтенсивніше.

Я це до чого: за якийсь рік-два, якщо ти працюєш з певним напрямком (джава, скажімо, чи дотнет), ти навіть якщо не дуже того бажаєш, але знатимеш майже всіх розробників цього напрямку з 3+ роками досвіду. І вправний наймар буде просто пробігатися по своїх же контактах і дивитися, з ким була домовленість поспілкуватися на той момент, а вже потім починати новий пошук, тому що скайпом, звісно ж, пошук не вичерпується. Хоча варіантів, що ти знайдеш когось такого абсолютно нового, буде мало, бо ринок досвідчених розробників, хто б там і що не казав, а залишається обмеженим.

Але я у світ харківських джав’ярів востаннє ходив ще в  2015-му, тому, думаю, буде багацько нових знайомств.

Епізод 37

А чи можлива відпустка у наймаря? Отак, щоб вимкнути всі засоби зв’язку, видалити застосунок ЛінкедІн з телефона і випасти з ефіру на тиждень.

Звісно ж, можна перерозподілити всі незакриті справи (інтерв’ю, переговори й пропозиції роботи) й доручити їх колегам чи підлеглим. І дійсно можна випасти з ефіру на тиждень-два. Відпочинок потрібен усім – навіть від улюбленої справи.

Однак, мене зазвичай вистачає лише на кілька днів, а далі руки самі лізуть перевірити то ЛінкедІн, то пошту, то скайп.

А якщо на відпустку припадають дві-три співбесіди, котрі треба скоординувати, то й поготів.

Ну, нічого, зате відпочинете від щоденних епізодів 😉

Епізод 36

Людина, яка виконує наймарську функцію, має поєднувати в собі готовність до рутинного пошуку (десь так 70-80% свого часу) і в той же час тримати в голові купу варіантів розвитку діалогу в разі позитивної відповіді.

Бувають дні, коли ти зайнятий винятково пошуком і першим контактом: знайшов – зіставив з вимогами – написав/закрив – рухаєшся далі. І так цілий день. Це може затягти, але розслаблятися не можна, тому що в будь-який момент циклічність може бути розірваною, бо хтось з проконтактованих фахівців відповів.

Якщо відповідь негативна, то дякуєш, пропонуєш залишатися на зв’язку й рухаєшся далі, повертаючись у циклічність.

Аж ось – гульк! – “так, мені цікаво” або “можливо, але не певен”: і ти маєш миттєво вилітати з циклічності й усю увагу зосереджувати на людині, яка зацікавилася/потенційно зацікавилася.

І от тут уже ти зможеш застосувати всі свої навички з ведення переговорів.

Тому настільки важливим є саме оце ось уміння перемикатися з циклічності на спонтанність в нашій професії.

Епізод 35

Сьогодні я побачив те, на що не сподівався так швидко: в коментарях під дописом на ДОУ, в якому хаяли непрофесійність якогось наймаря, одні айтівці пояснювали іншим різницю між функціями рекрутера і кадровика (себто ейчара), бо автор допису вказав, що його проконтактував ейчар, а потім виявилося, що кадровик там зовсім ні до чого.

Це тішить, бо ще якихось кілька років тому всіх гребли одним гребінцем, називаючи одну й ту ж людину, то рекрутером, то ейчаром (щоб ви розуміли аналогію це як називати одну людину то джава розробником, то автотестувальником на джаві). На мою думку, це показник того, що професіоналізм потихеньку просочується в галузь підбору й управління персоналом.

І кількість таки переходить у якість.

Епізод 34

Сьогодні довелося провести доінтерв’ю з двома досвідченими розробниками, що мають співмірний досвід з 10+ років.

Вразило те, що один зміг свій десятирічний досвід чітко і зрозуміло вписати в одну сторінку резюме, а інший розтяг опис професійної діяльності на 11 сторінок, де більше половини тексту складала інформація про застосунки і системи, які він створив самотужки чи в команді. Інформація, яка дуже сильно скидалася на прес-релізи, а от про свою участь в цих проектах було написано дуже стисло або й зовсім нічого.

Власне, я це до чого: намагайтеся не виходити за рамки двох-трьох сторінок, коли створюєте резюме. Жорстока правда полягає в тому, що наймачі (також відомі, як hiring managers, не плутайте з наймарями/рекрутерами, ггг) дуже рідко гортають далі третьої сторінки, бо зазвичай найбільше цікавить недавній досвід, а також досягнення.

На них і концентруйтеся.

Епізод 33

Трохи про англійську мову і впевненість у собі.

У мого колеги якось був кандидат, який англійською мовою володів на рівні “впевнено: погано, але впевнено”. І він таки вразив проектну команду, і його найняли.

А причиною того стала впевненість і запал, з якими він розповідав про свій досвід і відповідав на технічні питання. Так, він де-не-де робив граматичні помилки, так, він мав чітко виражену слов’янську вимову, але вирішальну роль зіграли достатній словниковий запас і вміння пояснити.

І є в мене зворотній приклад, коли фахівець, який мав гарну англійську вимову і, в принципі, непоганий словниковий запас, відповідав у режимі так/ні і якось знехотя. Співбесіда стала розчаруванням і для інтерв’юерів, і для самого кандидата, який потім мені сам казав, що, певно, не налаштувався, а тому відповідав невпевнено.

То я це все до чого: іноді знань і досвіду замало, щоб бути успішним на співбесіді. І тут у нагоді стануть упевненість і драйвовість. А англійська мова вже давно перетворилася в інтернаціональне койне, тож якщо ти десь плутаєш have/has або порядок слів у реченні, то це ще не найстрашніше в цьому житті 🙂

Епізод 32

Сьогодні один кандидат (не з України, до речі) цілком слушно зауважив: “Я порівняв витрати, які я зараз маю на Батьківщині, з тими, які чекають на мене на новому місці в іншій країні – вони майже ідентичні, тому я й вирішив, що не варто переїжджати”. Я не став переконувати чи щось доводити, бо питання переїзду в іншу країну для постійного проживання – це набагато складніший процес, ніж проста зміна роботи (що теж є тим ще струсом звичного плину життя), а тому для годяться тільки люди, які самомотивовані на переїзд.

Але от що подумалося: коли ти переїжджаєш до іншої країни назавжди або на термін кількох років, то ти ж їдеш першим чином саме заради зміни стилю життя, а не обов’язково заради того, щоб заробити більше грошей (хоча це, звісно ж, теж дуже бажано).

Для того, аби заробити більше грошей існують короткотермінові контракти (до року), коли ти чітко розумієш, що ти їдеш заробляти, а потім все одно повернешся до рідної домівки. У цьому випадку завищена сума дійсно має сенс, бо саме це і є мета переїзду.

Коротше, ото такі блукали в мене думки, коли я роздумував над вакансіями в наш медельїнський офіс (https://lnkd.in/ejXXHjs і https://lnkd.in/ekUAS8H) у Колумбії. Є хто?

Епізод 31

Як тільки компанія доростає до того моменту, коли пошук і залучення досвідчених фахівців стає щоденною потребою, виникає необхідність саме наймарської функції.

І от тут керівництво дуже часто робить помилку, залишивши займатися рекрутингом ту ж саму людину, яка до цього виконувала здебільшого кадрові функції, а максимум, що було з наймарських – це розгляд резюме, які нападали у відповідь на оголошення про вакансії й проведення співбесід з тими, хто цей розгляд пройшов успішно.

А це ж те ж саме, що взяти методичного і фахового садівника, дати йому до рук рушницю і сказати: “Тепер ти – мисливець! А садом будеш займатися, коли повернешся з полювання, але дивись, щоб він не занепав.” І на який результат тут сподіватися? І полювання буде таке собі (якщо взагалі буде), і сад занепаде.

Відсутність розуміння, коли потрібна рекрутерська функція, її окремішності в кадровій галузі, врешті-решт призводить до того, що компанія втрачає і досвідчених кадровиків, і не може залучити здібних наймарів, бо “та шо там той рекрутинг: відкрив ЛінкедІн – і вперед! Кожен так може!” І така агонія може тривати досить довго, і саме вона породжує всі міфи й курйози, пов’язані з наймом фахівців.

Епізод 30

Вчора в коментарях вигулькнуло дуже правильне зауваження про те, що ти можеш володіти неймовірними навичками у веденні переговорів і вміти зацікавити у твоїй вакансії навіть камінь при дорозі, але якщо в компанії, яку ти представляєш, погана репутація, то всі твої намагання будуть працювати з майже нульовою успішністю.

Саме тому зараз настільки важлива позитивна або хоча б нейтральна (це коли не знаходиш жодних відгуків про компанію) думка про працедавця. Здавалося б, цим мають займатися піарники, але чи в кожній компанії вони є (особливо, якщо мова йде про фірми, де менше ста працівників) і чи усвідомлюють, що саме робити з брендингом компанії – то вже інше питання.

Участь наймарів у створенні образу компанії не те, щоб зовсім критична, але й не має проходити повз них, бо хто б і що не казав, а саме наймарі є обличчям будь-якої компанії в тому сенсі, що саме через них дуже часто йде початкове знайомство кандидата з потенційним працедавцем.

Рекрутери обов’язково мають моніторити присутність компанії у всемережжі: її профілі на різних професійних сайтах, видимість і сприйняття у соцмережах і тому подібне. Бо криво зроблений профіль на тому ж ДОУ часто може обернутися небажанням фахівця навіть продовжувати бесіду далі.

Епізод 29

Сучасні технології надають стільки можливостей для комунікації, що іноді губишся від того, кому і через який канал зв’язку ти призначив співбесіду. Про дзвінки телефоном (особливо за кордон) якось узагалі забуваєш, бо, ну, а навіщо?

Сьогодні була невеличка оказія з кандидатом: сконтактувалися вчора на ЛінкедІні, обговорили умови, перейшли в скайп, домовилися про розмову на ранок.

Я ж без усякого – прокинувся, вмився, причепурився, сів перед ноутом, увімкнув скайп, чекаю. Підходить час Ч, пишу: “Готові?” А у відповідь – тиша… Ну, всяке бува: посидів, почекав 15 хвилин – нічого. Пишу ще й у ЛінкедІн, мовляв, “я прийшов – тебе нема.” І почався збиратися в офіс.

Ще хвилин за 15 чую – булькає мій скайп: виявляється фахівець чекав, що я йому на телефон буду дзвонити! Кажу: та ну, ми ж у двох різних країнах, хіба Вам не хочеться побачити, хто буде Вас везти в третю країну? Посміялися (ну, як посміялися – сміхасиками обмінялися 🙂 ) – і таки домовилися поговорити скайпом сьогодні вдень.

То я все до чого: таки варто уточнювати канал зв’язку, коли домовляєшся про співбесіду. Навіть якщо домовляєшся через один з таких каналів зв’язку й думаєш, що, ну, все ж логічно. Бо всяке буває…

Епізод 28

Є таке явище як обставина-убивця, яка нищить всі твої доводи.

От знайшов ти класного кандидата. На твою думку, він чудово пасує до вакансії, над якою ти зараз трудишся. Він тобі навіть відповів на твого першого листа. Ти розповідаєш про вакансію, бачиш, що фахівець навіть зацікавився, а потім – клац! – і він каже: “На жаль, я не зможу розглядати цю посаду, бо заробляю на $500 більше АБО не можу переїхати в місто, де знаходиться компанія АБО у мене довготривала домовленість з керівництвом АБО компанія, в якій я працюю на чверть належить мені.”

І все. Ти зіткнувся з обставиною-вбивцею. Ти можеш і далі наводити привабливі фактори переходу на вакансію, яку ти запропонував. Кандидат може навіть чемно відповідати (але не всі такі терплячі й можуть таки допустити різкість), але твої зусилля – марні.

Тож зачувши про обставину-вбивцю, краще ґречно подякувати фахівцеві за витрачений на тебе час, запропонувати залишатися на зв’язку та рухатися далі, залишивши по собі гарне враження, ніж продовжувати намагатися вмовити кандидата подумати чи навіть надіслати тобі хоча б резюме, “а далі видно буде.”

Не буде.

Епізод 27

От, до речі, сьогодні колега згадала про філософію рекрутингу. Філософія, насправді, це така тема, яку можна розмусолити так, що ховайся в жито. Але у випадку з нашою професією все доволі таки просто. Бо сама професія наймаря – проста.

Ну, дійсно, хіба важко навчитися пошуку в інтернеті? Та ні.

А навчитися спілкуванню з незнайомцями? Теж не важко.

А підтримувати зв’язок і стосунки з іншими людьми? Ну, трошки важче, але не набагато.

Тож у чому секрет? Чому ж так важко декому опанувати такі, здавалося б, речі? Чому рекрутинг багато ким розглядається як проміжний етап у професійному розвитку?

Все, знову ж таки, дуже просто.

Оті от три пункти треба повторювати нескінченну кількість разів. Коло за колом: пошук-знайомство-підтримка, пошук-знайомство-підтримка, а іноді й лише пошук-знайомство, а найчастіше пошук-пошук-пошук.

Багато охочих до цього? Як виявляється – ні.

Звісно ж, навколо цього алгоритму можна і треба вибудувати і брендинг компанії, і процеси переговорів, і різноманітні варіанти оголошень роботи. Але це все – такі собі приємні бонуси, які допомагають роботі алгоритму, але не є визначальними.

Епізод 26

Збігло вже більше року як ми з командою стали працювати над пошуком фахівців, готових на переїзд до іншої країни, і можна підбивати певні підсумки.

Я не буду згадувати банальщину штибу “більшість хоче їхати до Західної Європи” чи “дайте людям скажені гроші й вони поїдуть світ за очі”. Це очевидно й так. Звісно ж, не враховувати ці банальні речі в жодному разі не можна. Люди дійсно бажають їхати у сите й багате закордоння, де вони могли б заробляти більше, ніж на батьківщині.

Однак є й певні нюанси, на які варто звертати увагу тим, хто планує возити фахівців до України чи Польщі.

Першим чином починайте свій пошук з країн, де має місце певна нестабільність – економічна чи політична. На даному історичному етапі найбільше охочих поїхати до України чи Польщі ми спостерігаємо в Ірані, Туреччині та Єгипті. Фактор відносної стабільності відкидати не можна ніяк.

Важливим моментом також є інфраструктура міста, в яке ви плануєте возити людей. Тобто бажанішими для фахівця будуть умовні Краків чи Одеса, ніж Бидгощ чи Черкаси (за усієї поваги до цих міст).

І, головне, одразу будьте готовими, що процес переїзду буде не дуже швидкий: консульства – це ж держустанови. Не забувайте про це.

Епізод 25

Сьогодні постукалася до мене одна колега і каже: “Романе, я з приводу рекомендації для Вашої колишньої колеги” і згадала людину, яка у нас працювала десь років 8 тому. Я її заледве пам’ятаю, якщо чесно. В принципі, так і відповів.

Але питання зависло: “А чи варто так далеко копати професійну кар’єру фахівця?” Я розумію, там, останні три роки, наприклад. Але дев’ять?

Я не можу назвати себе прихильником рекомендацій з попередніх місць роботи.

По-перше, невідомо, наскільки об’єктивними можуть бути колишні колеги чи керівники.

По-друге, невідомо, наскільки погляди і вподобання колишніх колег чи керівників будуть збігатися з поглядами і вподобаннями представників потенційного працедавця.

По-третє, якщо говорити про рекомендації, надані самим кандидатом, то в моїй практиці тільки один раз було таке, що рекомендатель дав негативний відгук. Решта були просто янгелоподібними дифірамбами, які приємно слухати, але практичної користі з них малувато.

А як у вас? Була практична користь з рекомендацій при прийомі на роботу?

Епізод 24

Хоча мене важко назвати яскравим екстравертом, але співбесіди я, все ж, люблю, бо це ж частина процесу найму 🙂

Сьогодні почитав чергову статтю із серії “найкращі питання для інтерв’ю” (https://lnkd.in/eutnPt9) і таки маю, що сказати.

Бачте, у чому діло: функція наймаря зазвичай передбачає саме пошук фахівців, а не обробку резюме тих, які вже насипалися. І в процесі пошуку ти вже вибудовуєш певне уявлення про кандидата: за профілями в соц- і профмережах, за мірою їх наповнення, за активністю, через листування з ним/нею, а потім уже й за резюме.

Тому на співбесіду ти запрошуєш не терру інгоґніту, а вже доволі знайому людину. До того ж, найчастіше це людина, яку ти знайшов (а не вона тебе), тому дубові питання штибу “а чому Ви вирішили до нас прийти на співбесіду?” тут не діють, бо це ж ти сам запросив фахівця на розмову.

Тому якщо таки треба дізнатися про мотивацію кандидата на зміни, то треба ставити інші питання: про його поточну посаду, про залученість у проект, про участь у прийнятті рішень, про те, які б він зміни вніс у роботу команди і тому подібні речі.

А все оце “розкажіть про себе” у нашому випадку має дуже кволий ефект.

Епізод 23

А у мене сьогодні під час співбесіди зник кандидат…

У п’ятницю ми з ним поговорили, я йому пояснив про наступні кроки, побажали одне одному гарних вихідних – і роз’єдналися.

Він сам з Колумбії, тож розумієте, що це і різниця в часі і відстань суттєва, хоча сучасні повідомники дають можливість майже не відчувати ні того, ні іншого.

Сьогодні я сконтактував кандидата з інтерв’юером. Вони почали розмову, десь хвилин 15, а потім, схоже, упав зв’язок, а зі зв’язком пропав і кандидат. Пропав з кінцями: ні на мої повідомлення, ні на повідомлення інтерв’юера не відповідає.

Отаке буває. Хоча, скажу чесно, я вже й не згадаю, коли зі мною таке було востаннє. Може й не було такого взагалі.

Раніше кандидати якщо зникали то або до співбесіди, або після. А от під час… Цікавий досвід.

А ще більше цікаво, чи все в порядку з кандидатом… А то хтозна…

Епізод 22

Рух ЛінкедІна в сторону монетизації змушує постійно задумуватися над тим, де б його зекономити і чи є така можливість узагалі. Сама профмережа досить часто підкидає такі результати, що, здається, без інмейла не обійтися. Але чи в усіх випадках потрібен той інмейл, порція яких коштує немалих грошей.

Про це я й написав невеличкий мануальчик під назвою “Три цятки”, який стане першим у серії “Загадки ЛінкедІна”: https://lnkd.in/enPueGz

Там же ви також дізнаєтеся, як же можна навічно позбавитися надокучливих наймарів і чи варто це робити 🙂

Епізод 21

Алекс Джава [23/06/2017, 18:17]: Прийду додому, подивлюся і відповім.
Алекс Джава [17/07/2017, 20:43]: Вибачте, затримався. Я готовий продовжити спілкування.

Олена Наймар [04/07/2017, 9:02]: Доброго дня, Романе! Ми маємо вакансію для досвідченого рекрутера в нашу компанію. Чи було б цікаво поглянути на подробиці?
Я [04/07/2017, 10:30]: Вітаю, Олено! Так, а чому б і ні. Завжди цікаво подивитися, що діється на ринку.
Олена Наймар [07/07/2017, 13:14]: Дуже вдячна за Вашу відповідь. Ми шукаємо…

…і далі пішов опис вакансії.

Що ж не так зробив наймар? Читайте повний текст за посиланням: https://lnkd.in/e_-mS-C

Епізод 20

Сьогодні було доінтерв’ю з сербом на оту вакансію для WPF інженера, про яку я згадував. Ну, знаєте, з категорії “я подивлюся на тебе, ти подивишся на мене”. Коли наймарюєш по закордонах, то дуже важливо, щоб людина тебе бачила, щоб не виникало відчуття, наче по той бік сидить якийсь генератор реплік.

Дядько виявився дуже позитивним, але от біда – постійно виникали якісь неполадки зі зв’язком: спочатку в скайпі (ну, цей застосунок давненько цим бавиться), а потім і генґауті. Ґоран дуже нервувався через те, що я, не дай Боже, подумаю, що він не може дати лад своїм повідомниками. Довелося його заспокоювати, підбадьорювати і запевняти, що нічого страшного не відбулося, бо таке дійсно може трапитися будь з ким.

Оцей момент – з адекватною реакцією на технічні негаразди – він, насправді, важливий для обох сторін перемовин. В жодному разі в таких ситуаціях не варто поводитися бундючно і показувати свою невдоволеність – ні кандидатові, ні наймареві. По-перше, це елементарна етика. По-друге, ніколи не знаєш, коли таке ж саме може трапитися з тобою.

…а з Ґораном ми славно поговорили, врешті-решт – завтра відішлю його замовнику. Подивимося, що той скаже.

Епізод 19

А тим часом ЛінкедІн продовжує рух на перетворення платної бази даних для наймарів і продавців. Сьогодні несподівано для себе дізнався, що деякі фільтри (а саме пошук-обмеження по третьому колу контактів) працюють тільки в Рекрутер Лайті і Сейлз Навігаторі.

Не те, щоб я дуже здивований чи розчарований таким ходом розвитку цієї професійної мережі. Як-то кажуть, нічого особистого – просто бізнес. Інша справа, що це таки збиває з толку, якщо цього не знаєш: зробив пошук, а тобі видало некоректні результати. Звісно ж, пишеш у підтримку, а вони тобі такі: “А ось, дивіться, тут все написано: https://lnkd.in/eKBVBw7“.

Тож майте на увазі: якщо ви вже тут, то краще мати заповнений профіль, бо так чи інак, а до вас таки прийдуть Як не наймарі, так маркетологи чи продавці.

Епізод 18

А чому б і не заспівати оду нашим фахівцям?

Знаєте, я бачив резюме кандидатів з різних країн – від РФ до США, і від Швеції до Австралії.

Не буду кривити душею: найвиваженіше зроблені резюме у пересічного американця. Ну, це й зрозуміло, бо там на створенні резюме дехто бізнес робить. І непоганий бізнес, до речі.

А от далі… Далі йдуть наші кандидати. Може це само собою так склалося, може українські фахівці самотужки беруться досліджувати тему створення резюме, але ніде правди діти: резюме українців таки одні з найкращих – і з оформлення, і з подачі інформації.

Особливо це починаєш цінувати, коли отримуєш резюме від єгиптян чи турків, наприклад. Тож ось, маєте: наші таки вміють презентувати себе 🙂

Епізод 17

Під вчорашнім епізодом (https://lnkd.in/efRmSND) мені поставили питання, чи нормально це – не відповідати наймарям. Питання слушне, і його таки варто трохи відрефлексувати.

На мою думку, все залежить від того, як фахівець планує вибудовувати свою стратегію можливого пошуку роботи. Звісно ж, непогано мати мережу рекрутерів, які за першої нагоди допоможуть тобі знайти нову посаду. Очевидно, що не у всіх з них будуть підхожі вакансії, але якщо ти знайомий з кількома десятками наймарів з різних компаній, то у 4-5 щось та й буде. Тож тоді таки доведеться їм відповідати й налагоджувати які-не-які стосунки.

А що як відповідати не хочеться? Що як у тебе завал на проекті? Що як треба підготуватися до релізу? Чи провести нараду? Чи ще якась нагальна справа блимає у твоєму календарі? І тут тебе відволікають. Та в такі моменти хочеться всіх собак спустити на такого порушника робочого ритму! Але чи варто це робити? Ніхто ж не забороняє тобі просто проігнорувати повідомлення чи листа. Відкласти або й просто видалити.

Повірте, рекрутерові, звісно, хочеться, щоб відповідав кожен спеціаліст, до якого він постукався, але решта допису не помістилася сюди, тож читайте її тут: https://lnkd.in/eRmK7bB

Епізод 16

От завжди дивували фахівці, які намагаються куснути незнайомих наймарів, коли ті вперше контактують їх.

Ні, я можу зрозуміти, коли рекрутер чи рекрутеса щось наплутали і не те написали. То, як-то кажуть, самі викликали вогонь на себе. А от коли йде просто перше повідомлення з питанням, чи цікаво було б розглянути якусь вакансію або переїзд до іншої країни. А тобі у відповідь якась підколка абощо.

І ти такий сидиш і думаєш, а як ця людина буде реагувати на листи від клієнта, керівника чи колег? Бо ось тут ти ставиш просте загальне питання, а тебе намагаються якимось чином зачепити?

Ні, я розумію, що мої колеги можуть бути приставущими й діставущими, що може бути поганий день, що може бути багато таких “що”…

Але.

Повідомлення у відповідь – це ж не телефонний дзвінок, який ти вже прийняв і маєш щось казати. Тут ти маєш можливість зважити і відповідь, і взагалі, чи варто відповідати.

Це, до речі, стосується і наймарів: не варто відповідати на підколки підколками й жартиками (якщо то, звісно, не давній друзяка), поки не встановлені більш-менш нормальні стосунки.

Ми маємо залишатися професіоналами в будь-якій ситуації. Така робота.

Епізод 15

Досвід постійно надає привід засумніватися в якійсь очевидній для тебе істині. Недавно у мене була вакансія для Сібел розробника. Ну, як вакансія. Замовник прийшов і каже: “Та у нас тут є Сібел відділ, а що – в Україні є такі спеціалісти?” Фактично, це все, що я мав на старті пошуку.

Тоді подумалося: “Ну, яка вимога, такий і запит буде до фахівців.” Тому писав, як є: отакий от клієнт – спитав, чи є охочі попрацювати над Сібел проектами – от я Вам і пишу, якщо пошлете далеко й прямо, то я зрозумію.

Більшість (та де більшість – практично всі!) так і відповідали: будуть деталі – приходь. Але був один, хто заради сміху сказав: тю, а чому б не спробувати? Що я втрачу?

І вислав резюме.

Клієнт подивився й каже: о, а проведімо з ним співбесіду. Спочатку познайомилися. Потім поговорили ще раз, більш детально. А потім кажуть: “Ми хочемо, щоб він працював з нами.”

А далі все було, як на торованій дорозі: пропозиція роботи, її прийняття, розмова фахівця з поточним працедавцем – і вихід на роботу до нас.

…а починалося все з простої питання: “А що – є у вас хто?”

Епізод 14

Я дуже люблю міжнародне наймарство саме за те, що він дає можливість роздивитися представників різних країн і народів. Ось сьогодні ти писав грекам і дивувався, як вони вимовляють свої довгі імена і чи є скорочені версії, а завтра ти вже пішов по Болгарії, де більшість прізвищ, таке враження, відіменні – Ґеорґієв, Алєксандров і подібні. Колеги в цей час бродять Єгиптом і Туреччиною і насолоджуються колоритом.

І оце подумалося, а чому досі в Україну не зайшла жодна рекрутингова компанія, яка спеціалізується саме в пошуку фахівців по Європі для своїх європейських же замовників. Ну, тобто, щоб сиділи наймарі з наймарочками десь у Києві, Одесі чи Львові і шукали б, скажімо, серед італійців чи хорватів спеціалістів для компанії у Франції чи Іспанії.

Ось сьогодні до нас постукався клієнт з Норвегії (https://lnkd.in/eMygsXK), який втомився шукати місцевих для своїх проектів на WPF і каже: “Та ми й перевезти готові, бо з місцевими зовсім швах.”

Ні, я розумію, що такий пошук по інших країнах буде можливим тільки для тих фахівців, які мають певний унікальний досвід, але, все ж, непогана ж бізнес-ідея. Беріть, поки конкуренти не перехопили.

Епізод 13

“Менеджери тільки заважають працювати. Вони не потрібні зовсім” і “А чому я маю розмовляти з замовником? Для цього менеджери є” – оця дещо дивна полярність характерна не тільки для українського ІТ. Я її бачив і у висловах американців (та варто тільки пройтися форумами).

І думаю, що нікуди ця полярність не подінеться найближчим часом. Хоча, як не крути, а при тому рівні глобалізації в ІТ, який ми спостерігаємо вже зараз, очевидно, що командам з різних країн, які працюють над одним проектом, все ж, набагато легше взаємодіяти на відповідних рівнях напряму: розробник з розробником, тестувальник з розробником тощо.

Бо присутність у цьому ланцюжку третьої ланки у вигляді пеема, власника продукту, координатора чи бізнес аналітика може значно сповільнити процес, а іноді й зіпсувати його з різних причин: терміни горять, а “третя ланка” захворіла чи на нараді, чи зайнята іншою нагальною потребою проекту.

Тому потреба в тих розробниках і тестувальниках, які готові не тільки закопатися в код чи його перевірку, а й уміти розмовляти з іншими членами команди (в тому числі і з іноземними), буде рости й надалі. А там уже вам вирішувати, чи хочеться вам розвиватися в цьому напрямку чи ні.

Епізод 12

Оскільки цього тижня епізоди були здебільшого про комунікацію, то нею ж і завершимо.

Ви знаєте, я не зовсім характерний наймар, бо я більше інтроверт, ніж екстраверт (кажуть, є ще поняття амбіверта – це коли як раз мішанка інтро з екстра, хе-хе). Це я до чого згадав: я розумію, як важко буває налагоджувати комунікацію з незнайомими людьми. По собі знаю 

Але ніде правди діти: сучасний світ рухається в сторону збільшення комунікації, тому варіант “я прийшов кодити, а балачки хай проектний менеджер розводить” спрацьовує все менше. Бо важливою стає комунікація всередині команди і між різними командами не на рівні розробник-менеджер чи менеджер-менеджер, а розробник-розробник.

А позаяк команди дуже часто бувають в різних країнах, а іноді й на різних материках, то володіння англійською мовою на рівні “ґуґл-мені-поможе” працює дуже рідко.

Тож хоч не хоч, а треба постійно тримати свою англійську на пристойному рівні й уміти бути позитивним, коли спілкуєшся зі своїми колегами з інших країн. Бо це просто вигідно. Та й приємно, як не крути 

Епізод 11

“Вам потрібні розробники чи лінгвісти?” – таку фразу я чув не раз, тож, певно, треба б пояснити.

Справа в тому, що коли ми говоримо про український ІТ ринок, то це майже завжди аутсорс чи аутстаф. Продукту в нас мало, а той, що є, зазвичай орієнтується першим чином на світовий ринок. А світовий ринок, попри невдоволені гримаси іспано- і франкофонів – це англійська мова.

Тому, хоч не хоч, а англійську треба вчити. Це не примха наймарів чи навіть компаній. Це інвестиція у власний професійний розвиток.

Чи важко дорости до рівня “вище середнього”? Та ні. Особливо у наш час, коли кожен має можливість і фільми в оригіналі подивитися, і книжки в оригіналі почитати, і застосунків для телефонів купа та й елементарно на Ютубі безкоштовні курси штибу оцих от https://lnkd.in/ejNaxVm подивитися.

Зовсім недавно я згадував про розробника, який і вивчив, і підтримував свій рівень англійської саме завдяки максимальному зануренню в англійськомовне середовище. І він не є лінгвістом 

Тож, ні, лінгвісти не потрібні, бо для того, щоб непогано володіти іноземною мовою, зовсім не обов’язково бути лінгвістом. Можна бути й звичайним айтівцем 

Епізод 10

Вчорашня тема (https://lnkd.in/e3yU46H) про звертання англійською щодо вакансії з переїздом за кордон отримала несподіване продовження: один з кандидатів, який відповів нам зі страшенними граматичними й орфографічними помилками (я вже мовчу про пунктуацію) в повідомленні, таки був достатньо наполегливим, щоби дійти до інтерв’ю по скайпу.

На інтерв’ю виявилося, що розмовна англійська у нього дійсно непогана, і ми таки відіслали його на розгляд проектній команді, але тепер постає питання: “А як він буде з рештою команди листуватися щодо проекту?” В принципі, англійська давно вже набула такого собі статусу порозуміння між іноземцями, а тому правильність написання відходить на другий план: аби тільки одне одного зрозуміли.

Але, все ж таки, грамотність продовжує цінуватися, і дилема “що робити з письмово-безладними фахівцями” і головне, як вплинути на них, залишається невирішеною…

Епізод 9

Оце от сьогодні подумалося, що якщо шукати людей на переїзд, то може варто їх одразу контактувати англійською мовою? Навіть по Україні.

Тут одразу два моменти покриваються:
1) мотиваційний – ті, кому дійсно цікаво їхати за кордон, все одно дадуть відповідь
2) більш-менш стає зрозумілим рівень володіння писемною англійською мовою

Ні, я не маю на увазі пунктуацію й орфографію (хоча вони теж важливі, повірте), а саму стилістику написання відповідей. Зараз ось колеги взялися шукати по Туреччині та Єгипту. І вже по тому, які вони отримують відповіді, можна робити певні (не остаточні, звісно) висновки щодо того, наскільки хтось вміє листуватися англійською мовою.

Епізод 8

Пригадую, як свого часу продавці з ЛінкедІн розповідали (і мені теж, а не лише на загал), що ця мережа – ідеальне місце для пошуку кандидатів. Мовляв, наймар тут може просто розкошувати, бо такої кількості різноманітних фахівців, як тут, немає на спеціалізованих порталах для пошуку кандидатів і вакансій штибу Монстра, Дайса чи КеріеБилдера.

З одного боку, вони казали абсолютну правду: ЛінкедІн дійсно величезний. Але… Більшість (теж абсолютна, до речі) тутешнього люду не знаходиться в активному пошуку роботи (що, звісно ж, ускладнює пошук), але це ще півбіди, бо перевести людину зі стану “непошуку” в стан “легка зацікавленість” не так уже й важко.

Куди гірше у ЛінкедІну з пошуковими інструментами й операторами (оці всі AND, OR, дужки, лапки). Ні, ти можеш побудувати досить довгу й детальну нитку пошуку, вказавши всі потрібні тобі для вакансії вимоги, щоб максимально звузити пошук і зайве не турбувати тих спеціалістів, які не пасують на вакансію. Але… Результати будуть такими, що ти просто охопиш голову руками й битимешся головою в монітор. Особливо, коли мова йде про третє коло контактів. Що там за алгоритм видачі результатів, я просто не знаю…

Епізод 7

Бувають дні, коли ти нічого не робиш, крім пошуку й першого контакту кандидатів. Цілий день гортаєш сторінки з результатами запиту, відкриваєш профілі, шлеш листи і повідомлення. Нудно?

Якось на одній зі співбесід мене спитали: “За свою кар’єру в наймарстві Ви робили практично все. Мабуть же є щось, що подобається більше?” Я тоді відповів те, що скажу й зараз: “Я люблю все. Якщо треба, я буду шукати цілими днями, бо знаю, що це дасть результат у вигляді відповідей. Якщо треба, буду розгрібати купу резюме початківців і кандидатів у інтерни, які нападали у відповідь на оголошення, бо знаю, що це теж частина процесу. Якщо треба, я буду керувати командою рекрутерів і передавати їм знання. Якщо треба прийду і буду налагоджувати відносини з командою, що вже існує. Якщо треба, буду брати нових людей. Я люблю все. Бо це – моє.”

Кожна частина рекрутингового процесу по-своєму потрібна й унікальна (навіть відмови від кандидатів – так, навіть їхнє мовчання), а тому їх треба сприймати не як необхідне зло, а саме як частину процесу. Необхідного процесу. І якщо ти любиш наймарство взагалі, то будеш любити і всі його прояви й етапи.

А по-іншому – ніяк.

Епізод 6

Вчора розмовляв по скайпу з розробником (якого, врешті-решт, заслав замовникові на нашу вакансію в Любліні: https://lnkd.in/epthbES): ну, знаєте, познайомилися, розповів про нашу компанію, про проект, англійську, знову ж таки, треба перевірити.

Англійська виявилася напрочуд гарною, то я й питаю:
– А ви зараз маєте можливість розмовляти нею з іноземцями?
– Ні, – каже. – Вже років п’ять, як не мав спілкування з іноземцями.
– А як підтримуєте рівень англійської?
– Створив собі англійськомовне середовище: читаю тільки нею, фільми, подкасти, виступи колег на конференціях, музика, всі пристрої – виключно англійською. Зрідка маю нагоду з кимось поговорити, то користаюся з цього. У мене просто гарну базу ще в школі заклали, а потім не важко було тримати рівень.

Розумію, що цей випадок – більше виняток, ніж правило, але на власному досвіді можу засвідчити: за наявності гарної бази підтримувати рівень не так уже й важко. Але обов’язково. Бо інакше англійська забувається, а без неї в ІТ-світі не те, щоб зовсім без рук, але важкувато.

Епізод 5

– Знаєте, Ви перший серед кількох десятків наймарів, який прочитав те, що було написано у мене в профілі на ЛінкідІн.

А знаєте, що там було написано? А там було написано: “Будь ласка, пишіть мені на е-мейл (і вказаний е-мейл), бо повідомлення з ЛінкедІн я не читаю.”

Колеги, прошу вас: читайте, що написано у профілях фахівців. Збережете і час, і нерви (і собі, і їм). Якщо в людини написано, що зараз вона не розглядає вакансій, то не пропонуйте вакансій (натомість напишіть, наприклад, що просто хотіли б долучити її до своїх контактів – на майбутнє). Якщо написано, коли планує розпочати пошук, то напишіть трошки раніше того часу. Якщо написано, яким чином краще проконтактувати власника профілю, то скористайтеся цим.

Будьте уважні. І буде вам щастя!

Епізод 4

Сьогодні я поширював (https://goo.gl/KLsRx9) статтю про причини, чому люди не відповідають на запрошення. І там було дуже слушне зауваження, що варто персоніфікувати перший лист до кандидата: вказати причини, які спонукали тебе написати саме йому, згадати в повідомленні щось з його профілю тощо.

Все це прекрасно. І все це дійсно важливо. Якщо профіль заповнений 🙂

А якщо профіль дійсно порожній? Ну от саме те, що я якось згадував: ім’я-прізвище, посада і назва компанії (не факт, що останньої, до речі, бо може ж бути просто вказана та, в якій фахівець працював на момент створення профілю) – і все.

Отут і доводиться обходитися загальними питаннями штибу “Чи виникала у Вас думка попрацювати за кордоном/у іншому місті?”, “Чи є у Вас бажання спробувати себе на новому проекті?” і подібні.

Такі справи.

Епізод 3

Я люблю понеділки.

Понеділок начебто підбиває підсумки минулого тижня. Якщо ти приходиш зранку на роботу і маєш купу відповідей (бажано позитивних) від кандидатів і замовників, то минулий тиждень був таки вдалим, і ти можеш поставити собі уявний плюсик на шкалу здобутків.

Сьогодні мені зранку довелося вести переписку з двома розробниками одночасно: з одним – у скайпі, з іншим – тут, у повідомнику. Я, до речі, за це й люблю цей, “тихий” вид наймарства, бо він дозволяє вести мультикандидатну діяльність.

Звісно ж, тут важливо бути сконцентрованим і не написати одному кандидатові те, що збирався написати іншому. Дякувати Богові за всю кар’єру в рекрутингу я жодного разу не наплутав, кому і що відповідати.

А ще порадив одному кандидатові замість досить таки фамільярного “рекрутерша” вживати “рекрутеса” (нє, я не проти, щоб ви і “наймарка” чи “наймареса” вживали, але то в майбутньому).

Як вам?

Епізод 2

Дуже часто ми поринаємо у прірву узагальнення: наймарі після одного-двох непідготованих до співбесіди кандидатів починають ганити всіх фахівців цієї галузі, фахівці, натомість, отримавши негативних досвід після перемовин з кимось із новачків у нашій професії або з випадковими людьми, проектують цей досвід на всіх рекрутерів.

А це – неправильно і шкідливо. Для обох сторін.

І я поки що не бачу, як цьому зарадити, тому що і сама рекрутерська галузь ще молода, і багатьом кандидатам ще вчитися і вчитися елементарної ввічливості й уміння поводитися по-діловому, а не намагатися пофліртувати з дівчатами-наймарками або образити першого-ліпшого рекрутера.

Яких цей момент стосується теж. Навіть більше. Бо тільки рівна ділова комунікація може забезпечити довготривалі стосунки з кандидатами. Якщо ти, звісно ж, збираєшся будувати кар’єру в наймарстві, а не просто зазирнув на вогник, щоб потім податися деінде – чи то в керування проектами, чи то взагалі стати айтівцем.

Але якщо ти таки збираєшся присвятити своє життя пошуку людей для найму, то варто пам’ятати, що будь-яка галузь промисловості – це доволі обмежене коло фахівців, і ти маєш постійно працювати над підтримання як власної репутації, так і компанії на яку (чи з якою) ти працюєш.

І – не узагальнюй. Концентруйся на тих людях, з якими можна легко і продуктивно взаємодіяти. Поводься виважено й професійно. І ти просто будеш у шоці від кількості вдячних кандидатів, які приведуть до тебе інших.

Це, до речі, стосується і потенційних кандидатів. Не варто зациклюватися тільки на тих рекрутерах, які завдали вам болю. Адже, без сумніву, у вас був (і буде!) й позитивний досвід з представниками нашої професії 🙂

Епізод 1

Дивні дива іноді трапляються. Життя постійно підкидає нам якісь ситуації, що на друзки розбивають наші теорії, практики, досвід і навіть аксіоми.

Я твердо притримуюся тої лінії, що кандидат, який не вмотивований на переїзд до іншої країни, не буде навіть голову ламати над тим, щоб зробити свій профіль у ЛінкедІні пристойним: створив сторінку, вписав ім’я-прізвище та рід занять – і зась. Ну, може ще освіту додасть.

І ось сьогодні мені відповів розробник, який до створення свого профілю підійшов саме так, як я і написав – аби було. І відповів деталізовано, з резюме й очікуваннями.

Втім, це не означає, що я так легко здамся і почну вважати, що людина, яка не дбає про те, щоб заповнити свій профіль на ЛінкедІн, горить бажанням щось змінювати 🙂