Перше, з чим стикається наймар, коли отримує результати пошуку – це імена кандидатів. І от тут треба бути максимально обачливим.

За мою кар’єру в рекрутингу я не раз утрапляв в трохи незручні ситуації, коли треба звертатися до пошукача, а ти невпевнений, чи коректним буде це звернення.

Найперший випадок, який згадується, це коли я ще ледве-ледве зрозумів, як працює американське наймарство. Вже не пригадаю, кого саме ми шукали, але дістався мені кандидат на ім’я Hermione. В ті часи (а це було не так вже й давно – якихось 9 років тому) ще не завжди була можливість подивитися вимову імені десь на просторах інтернету – вимови деяких імен там елементарно не було, хоча в цьому напрямку вже був рух. Утім, мене це не зупинило: я підняв слухавку й зателефонував цьому кандидатові, маючи за плечима Герміону Ґрейнджер з Поттеріани. Звісно, ж я вимовив його ім’я “гьоміон” з наголосом на останнє “о”. Кандидат вислухав і ввічливо попросив покликати до телефону когось, хто краще володіє англійською. Як потім виявилося, його ім’я вимовлялося “гьомен”. Так я чи не вперше зіткнувся з важливістю правильної вимови чи написання імені при першому контакті з людиною. Згодом це принесло мені прихильність не одного кандидата, бо у американських наймарів є дурна звичка не зважати на неправильну вимову імен, а це багатьох ображає.

Дехто з кандидатів, знаючи, що їх ім’я можуть спотворити до неможливості, йдуть найпростішим шляхом: вони беруть якесь просте (або й не просте, наприклад, Ричард) американське ім’я, щоб співрозмовник не ламав собі язика. Зазвичай це має такий вигляд: Srinivas “John” Kumar, Hiu “Mary” Min або Arkadiy “Steven” Lubimov. В таких випадках, якщо не був упевнений у правильній вимові справжнього імені, я таки використовував вигадані кандидатами.

Дуже весело бувало і буває, коли у кандидата в резюме стоїть … два імені: Богдан Антон, Кароль Драган, Патрик Джеймс тощо. І ти просто сподіваєшся, що те, ім’я, яке стоїть на першому місці, і є саме ім’ям.

А іноді бувають ситуації, коли сам же кандидат уводить тебе в оману, а потім ще й ображається. Найчастіше такі випадки трапляються, коли людина в свій профіль на ЛінкедІні записує ім’я і прізвище так, як воно записано в закордонному паспорті. Останнім часом працював на білоруському ринку, а там же багато хто латиницею пише свої імена по-білоруськи. Я, навчений пригодою з одним українцем, до якого я звернувся, як до Дмитра, а він виявився Дмитрієм (так і був записаний в ЛінкедІні), намагаюся при першому контакті використовувати ім’я максимально близьке до того, що прописано в профілі. Тому, якщо в профілі написано Dzianis чи Uladzislau, то писати до людини “Денис” або “Владислав” – це трохи дивно. А що, як людина хоча б таким чином самоідентифікується? Й ім’я на російський манір може образити чи просто залишити неприємний осад?

Тому я був дуже здивований, коли одного разу мене попросили не псувати (!) ім’я білоруською абеткою, а писати “по-нормальному”. Я, звісно ж, перепросив і сказав, що мене збило з пантелику те, що в профілі він записаний саме по-білоруському, хоча й у латиниці.

Але такі випадки поодинокі. Набагато частіше у відповідь звучить саме подяка від кандидата, що до нього звертаються так, як його назвали батьки.

Вельзевул Вулик